Облікова політика

Що це означає

Облікова політика - сукупність методів і способів, які облікова одиниця обирає там, де закон і облікові норми дають вибір. Сюди належать, наприклад, поріг для довгострокового майна, спосіб оцінки, метод амортизації, спосіб обліку запасів, правила часового розмежування чи створення резервів.

Обрані методи описуються у внутрішніх директивах, а їхні суттєві частини зазначаються в примітках до звітності. Читач звітності розуміє, як складено цифри, і може порівняти їх з іншими фірмами.

Основний принцип - сталість методів. Фірма має застосовувати методи однаково з року в рік і змінювати їх лише тоді, коли зміна веде до достовірнішого відображення дійсності. Зміну облікової політики треба обґрунтувати й описати разом із її впливом на результати.

Як це працює на практиці

Приймаючи нового клієнта, ми переглядаємо його попередню облікову політику й доповнюємо відсутнє. Найчастіше це поріг дрібного майна, план амортизації, правила для курсових різниць, часового розмежування невеликих сум і порядок інвентаризації.

Під час вибору з податковими наслідками ми враховуємо й закон про податок на доходи. Деякі бухгалтерські рішення, наприклад спосіб амортизації, можуть відрізнятися від податкових, і тоді виникає різниця, яку треба скоригувати в декларації.

Облікова політика включає й правила для бухгалтерських оцінок, наприклад як створюються резерви за дебіторкою залежно від строку прострочення. Єдині правила не дають оцінкам залежати від настрою чи бажаного результату.

На що звернути увагу

Відсутня чи формальна облікова політика виявиться під час аудиту, due diligence чи перевірки, коли не можна пояснити, чому схожі випадки обліковано по-різному. Непослідовність знижує довіру до всієї звітності.

Зміна політики задля поліпшення результату конкретного року, наприклад подовження строку амортизації перед заявкою на кредит, без предметної причини порушує принцип сталості. І аудитор, і банк помітять таку зміну й оцінять її критично.