Правило використання та споживання

Що це означає

Правило використання та споживання - можливість, яку директива про ПДВ дає державам-членам, щоб для окремих послуг переносити місце постачання туди, де послуга фактично використовується та споживається. Воно не дає послузі, спожитій у ЄС, уникнути податку лише тому, що формально її надано з-поза меж ЄС, і навпаки.

Без цього правила місце постачання визначалося б лише за загальними критеріями, наприклад за місцезнаходженням отримувача чи виконавця. Для таких послуг, як оренда транспортних засобів, телекомунікації чи деякі електронні послуги, це могло б призвести до неоподаткування чи подвійного оподаткування.

Це необов'язковий інструмент. Чи застосовує його держава і для яких послуг, визначає національний закон про ПДВ. Тому під час транскордонних послуг із третіми країнами треба дивитися не лише на директиву, а й на конкретні правила держави, де послуга використовується.

Як це працює на практиці

Типовий випадок: компанія орендує автомобіль у постачальника з третьої країни й використовує його в Словаччині. Якщо держава застосовує правило використання та споживання, місцем постачання може стати країна використання, і послуга обкладається місцевим ПДВ, часто у формі зворотного нарахування.

Навпаки, послуга, яку словацький виконавець надає клієнтові, але яка споживається поза ЄС, може з погляду словацького ПДВ не оподатковуватися. Для цього треба вміти довести фактичне місце використання, наприклад договором, технічними даними чи адресою надання.

За регулярних транскордонних послуг корисно мати внутрішню таблицю, що визначає для кожного типу послуги місце постачання, ставку та спосіб виставлення рахунку. Це допомагає уникнути помилок і прискорює перевірку, коли податкова питає про оцінку конкретного рахунку.

На що звернути увагу

Неправильно визначене місце постачання призводить до неправильних рахунків, несплаченого податку в одній країні та вимог в іншій. Виправлення під час перевірки означає доплату з пенею, а іноді й потребу реєстрації в іншій державі.

Правило стосується лише окремих послуг і лише відносин із третіми країнами в тому вигляді, як його запровадила держава. Його не можна застосовувати за аналогією до інших послуг чи до торгівлі між державами-членами, де діють загальні правила директиви.